In Your Eyes

Чудово відчувати свою довершеність, себе в цілому, як душу, як людину, як особистість. Неймовірно відчувати довершеність разом з людьми, свої особливі неповторні риси. Бачити сяйво очей, що є одночасно і віддзеркаленням твого власного сяйва. Відчувати глибинний душевний зв’язок з одними і зміцнювати його з іншими. Допомагати тим, хто поряд і отримувати допомогу у заплутаних життєвих моментах. Рости разом. Проводити дні разом. Розділяти радості разом. Знаходити нові спільні захоплення та заняття. Творити атмосферу разом. Пізнавати світ разом. Заглиблювати та зміцнювати все тепле та рідне, не роблячи це звичкою чи зобов’язаннями. Складати свої життєві пазлики, і бачити цілі світи в очах рідних людей.

Peter Gabriel - In Your Eyes

шматочки кастанеди “огонь изнутри”

Своевременность - это качество, которое управляет освобождением всего,  что подготовлено. Контроль, дисциплина и терпение подобны дамбе, за которой все собрано. Своевременность - шлюз этой дамбы.

———

Мы коснулись пока очень малой части самих себя….

…Первой истиной относительно сознания, является то, что окружающий нас мир совсем не таков, как мы думаем. Мы думаем, что это мир вещей, а он таким не является.

…..

Выводы, к которым ми приходим рациональным путем, имеют очень мало влияния на изменение нашего жизненного пути. Поэтому так бесконечно велико число людей, имеющих яснейшие убеждения, однако действующих все время вопреки им. Единственным оправданием для себя они считают то, что “человеку свойственно ошибаться”.

Первой истиной является убеждение, что мир таков, каким кажется, однако это не так: он не так прочен и реален, как нас пытается убедить наше восприятие, однако он не призрак. Мир - это не иллюзия, как о нем иногда говорят, он реален с одной стороны и не реален с другой. Обрати на это особое внимание, поскольку это следует понять, а не просто принять. Мы воспринимаем - это твердый факт, однако же, что мы воспринимает, это факт не того же рода, поскольку мы учимся тому, что воспринимать.

Что-то оттуда действует на наши чувства - это та часть, которая реальна. Нереально то, что наши органы чувств говорят нам об этом. Возьмем, например, гору. Наши органы чувств говорят нам, что это объект: он имеет размеры, цвет, форму. Мы даже разбиваем горы по категориям, и это, пожалуй, верно. Относительно этого пока все верно, дефект только в том, что нам никогда не приходит в голову, что наши органы чувств играют лишь поверхностную роль, а наши чувства воспринимают так потому, что особая черта нашего сознания заставляет их делать это.

—-

…смыслом существования всех чувствующих существ являет рост сознания. …

Don’t judge me

Серед ряду вічних потреб людей важливим залишається простір. Окрім фізичного ще й в головах оточуючих. Простір для дій, без осуду та суджень, з відсутність очікувань. Простір для того, аби дозволити собі справжнім вийти на поверхню. Сприймати людські вчинки, робити на основі зробленого висновки, та дивитись на людину поверх зробленого, одночасно пам’ятаючи та маючи на увазі можливість того, що може трапитись і не очікувати та забути про всі подібні можливості аби давати простір для вибору і собі і людям. Дивитись в очі, в душу, зазирати у глибини і дивитись на вчинки. Вміти поєднувати і не зв’язувати ці два аспекти. Працювати у два потоки. 

Тоді значно легше не судити людей, не вішати ярличків, та не штампувати характеристиками. Тоді значно легше згадувати, що всі ми вчимось жити у самому процесі життя, а не приходимо сюди з уже готовими навичками. Тоді значно легше давати шанси та проявляти розуміння і мати змогу входити в становище іншого. Тоді значно легше жити без ілюзій в реальному часі. 

Створюйте простір для людей у своїх головах. І, скоріш за все, світ повернеться світлішою стороною для вас;)

Магія перевтілень.

Останній місяць говорить мені багато про відчуття, не якісь конкретні а загальне явище. Чуттєвість - тема місяця. Її важливість у різних колах оцінюють по різному, та все ж таки є істини котрі ігнорувати не варто. 

Ми - людські створіння - симбіоз двох страшенно різних світів, котрі в якийсь момент прийшли до взаємодії. Ми - це переплетення матерії та енергії у одному вимірі. І наші можливості виходять набагато далі ніж одна площина.

Звичка ототожнювати себе з розумом, який голосно кричить у нашій черепній коробці, породжена суспільством, котре ігнорує багато інших аспектів нашого буття. Ми логічні і нам цього достатньо, ніби-то! Та чи насправді це так? 

Однією з забутих нами наших ж частинок являється чуттєвість. Вимір відчуттів дуже багатогранних із безліччю відтінків. Часто він говорить так як слова не вміють. Наше ж завдання навчитись цій мові, стати трішки поліглотом і вивчити мову менш суху ніж маємо. 

Способів безліч;)

містики-містки

Кожен проведений нами день або кане у небуття або наповнений емоціями та уроками. У нас є досить чіткий вибір між усвідомленим життям та ходінням в сліпу і цей вибір ЗАВЖДИ поряд з нами. 

Вибираючи усвідомлене життя ми накладаємо на себе відповідальність за свої дії, думки та наслідки і пірнаємо глибше ніж сподівались. Все це, при правильному підході, приносить теплим потоком радість і трансформує навколишній світ. 

"Трансформація", "містичність", "коннект" та "любов" - слова найвищі у рейтингу вживаних за останні тижні. І високі місця у рейтингу вони заслужили не за милозвучність чи пусті розмови, а за те, що відбувається у житті моєму та близьких. Описати цю систему деталізовано певне не можливо, та основний принцип - плекати у собі хороші ніжні відчуття  любові та слідувати своїй інтуїції. Одразу за цим приходять радісні миті, мов магія входить у життя і виконує бажання.Те що повинно статись трапляється, те чого не бажаєш, оминає твоє життя, ті кого хотілось би залишити, залишаються, ті хто повинні покинути його, йдуть добровільно. Реальність ніби пластилінова, а щирі думки, наміри та побажання мовби руки ліплять життя. 

Ліпіть красу зі свого життя з любов’ю. Зусилля цього варті)

Бесстрашие — это подвиг

bzvisf:

Страх — это продукт эволюции. Все страхи закреплены в ходе эволюции, считаются полезными, остаются с нами.
Современное западное европейское общество — это общество с высоким удельным весом эмоционального неблагополучия, нарциссическое, которое предполагает, что все должно быть идеально, ты должен быть лучшим, что для всех фактически невозможно и вызывает состояние тревоги, от несовпадения со стандартами.

love

Людству так потрібна любов - чиста, щира та тепла. Людство потребує сміливців, котрі не боятимуться відкривати себе. Потребує простих обіймів та теплих слів. Ціла планета маленьких сердець так хоче турботливого люблячого ставлення, щоби не боятись любити самим. Ми так чекаємо, що хтось буде перший - брат, сусід, сват, батько, мати, “кохані”, друзі, родичі, прохожі, країна, світ. Коли нам самим не завадило би стати тими сміливцями. Врешті в один момент наше життя прийде до завершення і єдине, що буде мати значення, чи люблячі ми, чи ми самі любов, чи відкриті ми до чудесного та казкового. Цей наш стан, сповнений любові - вібрація, що трансформує сіру реальність у яскравість та казку. Спілкуючись мовою тепла, мовою любові із собою та зі всім світом - все навколо трансформується. Все стає дивовижним. Всі стають чудовими. <3

"Если каждый из нас чуть глубже разовьет свою индивидуальность, то мы издали начнем чувствовать, где находится та вторая половина, которая нам в точности подходит."


(via bzvisf)

when the stars go blue

Бувають дні огидні, як стіни каналізації, а бувають чарівні та неймовірні як зіркове сяйво. Огидні дні у мене трапляються вкрай рідко, так рідко, що не пам’ятаю коли востаннє саме такі і були. А чарівні все частіше та частіше.

Вчорашній магічний від ранку до вечора. Зірочки зійшлись саме вчасно і вдало задля гарних настроїв. Чарівне небо, хороша погода, щасливий білет, чудова музика, котики, лише близькі і хороші люди поруч, змістовні цікаві душевні розмови і, дощ…

Я такого чарівного дощу ще не бачила. Якщо ставити в порівняння з неймовірними моментами у моєму житті, то це десь на рівні із світлячками у літньому лісі і нічним небом в млинках. Дощ ніби сміявся. Летів із неба вниз ніби гравітація ледь відчутна, ніби це душ водоспадом. Приємно шарудів по листі, шепотів сонячному сяйву щось веселе та ніжне. А сонечко надавало своїм ніжним сяйвом блиску. 

А поряд продовжували йти люди. Так ніби нічого не трапилось. Ніби цього не було. Ніби вони в іншій, похмурішій реальності. 

Коли хтось мав необережність сказати, що краса врятує світ, думаю навряд цей хтось розумів під цим лише зовнішність. Краса така багатогранна і вона не у правильних пропорціях та генетиці. Краса це світло, що пробивається крізь шкіру, це пристрасть у творчих поривах, це ніжність в подарунок тим що поряд, це ще багато речей не повязаних із розміщення та формою очей носу та губ. Звісно, усі ми естети та полюбляємо зовнішню красу. Та не те повинні возвеличувати, не те рятує нас від душевної ницості. 

Рятує справжня краса - любов, світло, щирість та добро.