Стоит любить друг друга

bzvisf:

В нашем мире очевидно, что людям стоит любить друг друга, и тогда они смогут избежать всевозможных бед. Однако мы все эгоисты. Так давайте обуздаем себя из страха уничтожения, перед лицом опасности тех бедствий, которые несет нам наш эгоизм, и поднимемся на ступень Любви.

***

”-Что ж, надеюсь твоя подружка скоро появится.

 -Лучше бы пришла, стерва. Иначе я с нею шкуру спущу.”

На днях прочитала сумну статистику.. Взаємними почуття бувають лише у 22%. Чорт забирай… 22%. Інші 78% страждають від нерозділеного кохання, чи не страждають, чи просто не кохають, а ведуть життя сповнене пустотливого розчарування.

А в кінцевому результаті без кохання все зводиться до “стерво” та “кобель” і самостверджування за рахунок писвоєння, чи приниження, чи ще чогось там. 

22%… Ставати би добрішими, щирішими, любити себе і все навколо. Світ стане більш яскравим. Життя набуде сенсу. Ми ж бо повинні йти до вдосконалення: вичищати бруд із душі та мізків, залишати там лише сяйво та тепло. А котимо наш світ у прірву. Годі вже.

Маленькие домашние богини.

Хрупкие ранимые создания.

Требуются нежности

и тонны обнимания.

щось

Крапельки падають з нічного неба на асфальт. Омивають мікроскопічні горбинки та ямки. Стікають малими потічками у ложбинки. І розум відволікається на такі дрібноти, падає зі сплеском у калюжку від дощу і розповзається у ній, забуваючи про те, що до того щось “було” а після того мало щось “бути”… Тану.

Суб’єктивність сприйняття

Як легко проводити різноманітні паралелі у голові. Коли накопичуються знання і проводяться аналогії з уже існуючими, то картини ситуацій/проблем/понять постають у зовсім іншому світлі. Свідчення того як суб’єктивно можна дивитись володіючи певними знаннями. І тут Остапа понесло

Насправді ж сьогодні після прослуховування цікавої лекції, систематизувала свої знання по даній темі та доповнила їх новими і вималювала собі більш цілісну картину в голові. Деякі різнобарвні каракулі навіяли мені фразу Джона Ленона “All you need is love” і одразу ж почала порівнювати своє сприйняття її у шкільні роки та зараз. Чи знала моя вчителька з англійської, що Ленон, певне, вкладав у слово “любов” не любов викликану кимось, а любов всеохоплюючу як незмінний стан душі. Розуміючи що той захоплювався філософією буддизму і кілька пісень була написана з явним впливом східної культури бачу як далеко від цього було моє першочергове розуміння. Як яма між двома світами. 

І перше що приходить у голову: такі ж ями існують багато де. Мені здається, що люди цілком мене розуміють, але ж розуміють насправді одиниці. А чи відчувають що я маю наувазі найближчі? Чи між нами такі ж ями? Можливо проблема усіх конфліктів і болісних моментів у заглибинах у землі?

Конфлікт супроводжує нас з народження. Він породжується десь в нерозумінні мотивів іншої сторони і продовжується у бійці впертостями та гордощами. Садочок, двір, школа, університет, робота, попри це все різні гуртки, кохані люди, друзі, родина. Конфлікти є усюди де стикаються егоїстичності лоб об лоб. Заховатись від цього можливо лише в пустелі чи у труні, тому єдиним адекватним для нас варіантом є, врешті решт, вирішувати їх. Хтось вирішує їх тиранією, хтось - демократично розкладаючи по поличках всі аспекти, а хтось повертає на 180 градусів і йде. І в спробах розібратись, до якого методу вдатись у певній ситуації, дійшла до висновку, що вирішення конфлікту відбувається відповідно до ментального рівня індивідуумів. 

Ви на стадії №1 - полізете у бійку з кулаками; ви на стадії №3 - обмежитесь спокійною розстановкою всіх за і проти по поличках; ви на стадії №десь_по_ближче_до_кінця - потушите опонента крижаної водою з відра мовчання. А взагалі гарно розжовано про рівні розвитку особистості тут http://satway.ru/articles/levels-of-understanding/ Пережоване та викладено як пюре на блюдце. Смачного.

Тінь. День. Сум.

Сьогодні, певне, було одне з останніх добровільних моїх походів на родинні застілля та застілля узагалі. Слово “свята” викликають у мене огидливе рефлекторне відчуття де столи ломляться від надлишку їжі і тяжкість тієї їжі на шлунок рівняється вагону деревини. Фе фе фе. Чому їдло повинне займати місце збору людей? Що за огидна традиція? Чи не може місцем гуртування родини бути якась весела гра, чи чаювання з обговоренням подій, чи перегляд фільму, чи читання книг, чи похід на виставки? Чому саме смерть “свято” шлунку? Мені це не дано збагнути. Видно лише коли мої близькі знайдуть інші способи згуртуватись разом, де присутня активність, а не панує пасивна атмосфера зажерливості, тоді я і буду частим гостем.

Плетіння

Моя натура має схильність любити хитро сплетені фрази. Красиво закручені лаконічні речення, в котрих на багато більше слів заховано ніж сказано - це одна з моїх пристрастей. Не те щоби я вміла сплітати букви так до купи, але слухати таке чи читати - одне задоволення.